Благодать

Учора на верхівку квітучого каштана перед нашим балконом сів ангел.

Самого ангела ми не бачили, мабуть був ще не час, але саме верхівка з декількома найвищими гілками раптом засяяла теплим м’яким світлом, мов удень, хоча на місто вже спустилася синя пітьма.

Каштан квітне.

Каштан квітне.

У густо-блакитній вечірній імлі вже потонули оточуючі дерева і будинки. І лише пляма світла з десятком білих китиць квітів каштану, немов свічками в ній, ще довго залишалася перед нашими очима.

Ми, у захваті, побігли по свої мобільні телефони, фотоапарати та відеокамери, наввипередки намагаючись зафіксувати це щастя, якийсь несподіваний гоноровий дарунок, чи знак.

Проте жоден знімок не відбивав справжньої картини того явища, яке ми бачили перед собою: на матрицях залишалися або цілковито чорний колір ночі, або рівномірно осяяне фотоспалахами молоде дерево каштану. Сяючого посеред темряви вершечка дерева апарати не бачили.

Феномен теплого, сконцентрованого в одному місці острівця світла, бачили лише людські очі присутніх при цьому свідків.

Вони наввипередки намагалися описати реально існуючий, і явно тимчасовий, феномен. Були припущення, ніби то світить випадковий ліхтар з найвищого поверху, крізь хмари пробивається останній промінь далекого сонця, що вже зайшло, якимось чином на дерево відбивається світло від ліхтарів автомобіля знизу, якого ми не бачимо;  і останнім припущенням було – може то хтось так жартує?

«Ангел, – подумалось мені, – сів на вершечку серед густого листя молодого дерева посеред міського двору серед багатоповерхівок. Його золоте пір’я сяє, а самого ангела ми не бачимо, як і не чуємо мелодії його сурми.»

У тому, що він, відпочиваючи, ще й награє собі музику, я ні на мить не засумнівався.

Можливо, ангел приніс нам звістку, що ми не зможемо забрати з собою краси цього світу. Як і не зможемо вповні розповісти про неї тим, хто такої краси не бачив. Це також була розповідь про марність спроб укласти красу нашого світу в якісь, нехай і найсучасніші, матриці.

Своєю явною присутністю ангел заохочував споглядати і мріяти.

А, може, просто бажав нам доброї ночі.

 

(Володимир Сердюк)

Advertisements

About volodymyrserdiuk

Always wanted to be a Writer. Having 3 novels, 16 plays, about 100 short-stories still am in shadow.
This entry was posted in Simple Things and tagged , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s